НАПЕРЕДОДНІ УРОЧИСТОСТЕЙ ДО ДНЯ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ В УНІВЕРСИТЕТІ ВІДКРИТО МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРУ М.Г. СНЄГОВУ
"Моя земля, моя трава, мой народ. Разве есть большее счастье, чем чувствовать себя сыном Родины, прямо и честно смотреть людям в глаза." (М. Снєгов)
Снєгов Михайло Георгійович (1896 - 1960).
Видатний воєначальник. Генерал-майор.
Начальник військової кафедри ХІІКБ з 1952 до 1960 рр.
"Закрою глаза и навеки со мной холмы, и костёлы, и лица… И будет в душе моей яростный бой уже нескончаемо длиться..." Ці рядки належать перу кадрового військового — генерал-майора Михайла Георгійовича Снєгова. А бій, про який пише автор, — це перша в історії війни битва з фашистами, з якої переможцями вийшли наші воїни — битва за м. Перемишль (нині це польське місто Пшемисль), що розгорнулася 22–25 червня 1941 р. Вже на другий день боїв, 23 червня 1941 року, війська під командуванням Михайла Георгійовича змусили спотикнутися озброєну до зубів армію вермахту, що доти не знала поразок. У 1939 р. це місто було поділене на дві частини: західну — у складі німецького генерал-губернаторства та східну — радянську. Кордон пролягав по річці Сян.
Навесні 1940 р. у прикордонний Перемишль прибув генерал-майор Снєгов, який вступив на посаду командира 8-го стрілецького корпусу. 22 червня 1941 року на світанку почався артобстріл прикордонного міста, що було важливим вузлом стратегічних комунікацій — залізниці, шосе, ліній зв’язку. Не випадково німці називали його «ключем до України». І вже опівдні була зайнята його радянська частина. На світанку наступного дня генерал Снєгов прийняв на себе командування Перемишльським гарнізоном, що залишив місто. Тепер йому підпорядковувалися (окрім 8-го стрілецького корпусу та 99-ї стрілецької дивізії) ще й прикордонники, війська укріпрайону та загін народного ополчення, створений напередодні вранці.
Мапа. Хід бойових дій на фронті влітку 1941 р.
О 4-й ранку 23 червня генерал Снєгов повів війська на штурм Перемишля. Билися жорстоко та несамовито, як востаннє. Води Сяну були червоними від крові…Шведський військовий оглядач писав у ті дні: «Уперше ми побачили величезну кількість дерев’яних хрестів з німецькими сталевими касками — свіже кладовище під Перемишлем. Можливо, уперше з початку Першої світової війни у червні 1941-го німецькі війська військ зазнали тут поразки». 25 червня газета «Правда» у захваті писала про штурм: «Советские войска стремительным ударом вновь овладели Перемышлем!». Газета переходила з окопу в окоп. На всіх фронтах наші клялися перед знаменами: «Будемо воювати, як воюють у Перемишлі — не шкодуючи життя…».Тим часом супротивник просунувся на десятки кілометрів — радянські війська відступали по всій лінії, крім Перемишля… Вранці 26 червня надійшов наказ — відходити! Тим часом німці вже зайняли усі дороги на Львів, довелося рухатись на Харків.
М.Г.Снєгов вивів з Перемишля війська, ополченців, поранених, організував евакуацію жінок та дітей. Цей відхід без втрат потім увійшов до підручників з тактики. На добу генерал відбив Вінницю, маршевим строєм пройшов через фактично зайнятий німцями Житомир… Цей майже 900-кілометровий «марш крізь смерть» показав, що воюють все ж таки не залізяки, а люди…
Йшов другий місяць, як був залишений Перемишль. Колона стрімко танула. Останні її залишки підійшли до річки Синюха біля Умані. Вирішили пробиватися уздовж берега… «В ночь с 5 на 6 августа, — писав пізніше М.Г. Снегов у своїй автобіографії, — мы предприняли попытку выйти из окружения. Отдельные части прошли. Я с остатками корпуса также пошел на прорыв, но был ранен и контужен. На рассвете я был захвачен вместе с двумя несшими меня бойцами».
Людина, яка першою на радянській території дала відсіч фашистським військам, — генерал Михайло Георгійович Снєгов народився у 1896 р. в с. Мордвиново Можайського повіту Московської губернії у селянській сім’ї.. Неабиякі здібності дозволили йому, єдиному у класі селянському синові, закінчити гімназію. З початком Першої світової війни юнак, що тільки-но досяг 18 років, пішов добровольцем на фронт, звідки його направили до Московського Олексіївського артилерійського училища, одного з найстаріших у Росії, яке закінчив у чині прапорщика. Воював на Румунському фронті.
Одружився на дочці свого викладача в училищі — підполковника, дворянина — Варварі Андріївні Свенцицькій, яка пройшла поруч з ним увесь тернистий життєвий шлях, народила та виростила трьох синів — наступне покоління професійних військових. Революція 1917 року застала поручика Михайла Снєгова на фронті. З січня 1918 р. — у Червоній армії. У 1921 р., коли скінчилася Громадянська війна, 24-річний Михайло Георгійович обіймав посаду начальника штабу кавалерійської бригади й носив у петлиці ромб (комбриг). Після закінчення у 1926 р. Східного факультету Військової академії ім. М.В. Фрунзе отримав призначення до Китаю — військовим радником революційного уряду Чан Кайші, де працював під керівництвом В.К Блюхера. Після повернення з-за кордону його залишили у Москві, в апараті Наркомату оборони: Ворошилов не бажав його відпускати.
Наприкінці 1930-х, перед призначенням до Перемишля, Снєгов — один із найбільш професійних співробітників у Наркоматі оборони. При цьому він скромний, на очі начальству не лізе. І все ж сталося дещо, що ледь не коштувало йому життя. Комісія з партчистки запропонувала Снєгову негайно розлучитися з дружиною-дворянкою. Відмовився навідріз. Його виключили з партії як класово чужий елемент. А в анкеті хтось нашкрябав — «з дворян»… Потім був раптовий виклик до самого Сталіна: як це — комбриг Снєгов з дворян?! На щастя, у сільській церкві у нього на батьківщині збереглася книга із записами про народження, де чорним по білому було: батьки — селяни… Снєгова пробачили.
Навесні 1940 р. М.Г. Снєгову присвоїли нове військове звання — генерал-майора (в армії саме вводилися нові військові звання для командного складу) та за його власним бажанням перевели з канцелярії у війська. Так він був призначений командиром 8-го стрілецького корпусу 12-ї армії Київського окремого військового округу та потрапив до Перемишля…
У другій половині липня 1941р. корпус вів бої під Уманню, в ході яких потрапив в оточення. 7 серпня в бою біля села Лесозіно Київської області М.Г. Снєгов, отримавши поранення в ногу і контузію, був захоплений у полон, потім він був вивезений до Німеччини, де містився в кількох таборах для військовополонених.
Разом із 20-ма полоненими радянськими генералами, серед яких був і легендарний генерал Карбишев, М.Г. Снєгов у полоні пройшов через 7 таборів — Україна, Австрія, Німеччина… Всюди він зберігав гідність, організовував допомогу хворим та знеможеним, очолював офіцерський Суд честі. Попри знущання та провокації, генерал рішуче відмовився від пропозиції свого колеги — зрадника генерала Власова очолити штаб Російської визвольної армії. Німці підготували листівку, на якій під фотографією М.Г. Снєгова стояв заклик до радянських бійців переходити на бік ворога. Генерал був непохитним… Що було далі розповів син Михайла Георгійовича Юрій: «Когда отца уводили, офицер в форме РОА, присутствовавший при разговоре Власова и Снегова, шепнул ему: «О вашем героическом поведении будет известно в Москве». Оказалось, что это был глубоко законспирированный советский разведчик». Письменник В. Кравченко стверджував, що Михайло Георгійович згодом розшукав особову справу того офіцера й дізнався про його загибель у фашистському тилу за місяць до Перемоги.
За 10 днів до кінця війни хворого, змученого, з відкритою раною на руці, генерала визволили з фашистського табору у містечку Вурцен союзні війська. Разом із групою звільнених радянських вищих офіцерів він був доправлений до Парижа. Після лікування у шпиталі та перевірки СМЕРШем він потрапив до фільтраційного табору, де Михайло Георгійович і зустрів Перемогу. А вже у грудні 1945 р. повернувся до сім’ї. Того ж року він отримав орден Бойового Червоного Прапора за оборону Перемишля.
Сини М. Снєгова
У 1947 р. закінчив військову академію, захистив дисертацію, став кандидатом військових наук. Потім служив на Півночі, був заступником командуючого округом з будівництва та розквартирування військ. Після кількох років важкої та відповідальної робіт на Півночі здоров’я, уже підірване війною, стало здавати. У 1952 р. М.Г. Снєгов був переведений в Україну, на посаду завідувача військової кафедри Харківського інституту інженерів комунального будівництва.
Сторінка з випускного альбому будівельного факультету ХІІКБ. 1956 рік
У характеристиці від 16 жовтня 1956 р., що міститься в особовій справі генерала в архіві ХНУМГ ім.О.М. Бекетова, зазначено, що за час роботи на посаді начальника військової кафедри він «проявил себя принципиальным, настойчивым, целеустремлённым и инициативным работником… сочетает высокую требовательность с чуткостью к запросам студентов и сотрудников кафедры». У 1954 р. він обраний депутатом Київської районної ради депутатів трудящих м. Харкова.
Генерал-майор Михайло Георгійович Снєгов був удостоєний високих урядових нагород: чотирьох орденів Бойового Червоного Прапора (1938, 1941, 1946, 1949), багатьох медалей
Минуло понад півсторіччя від дня смерті легендарного генерала Михайла Георгійовича Снєгова, але нам залишилися слова з його щоденника: «Моя земля, моя трава, мой народ… Разве есть большее счастье, чем чувствовать себя сыном Родины и прямо и честно смотреть людям в глаза? Да, я счастлив».