НАПЕРЕДОДНІ УРОЧИСТОСТЕЙ ДО ДНЯ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ В УНІВЕРСИТЕТІ ВІДКРИТО МЕМОРІАЛЬНУ ДОШКУ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРУ М.Г. СНЄГОВУ

"Моя земля, моя трава, мой народ. Разве есть большее счастье, чем чувствовать себя сыном Родины, прямо и честно смотреть людям в глаза." (М. Снєгов)

Снєгов Михайло Георгійович (1896 - 1960).

Видатний воєначальник. Генерал-майор.

Начальник військової кафедри ХІІКБ з 1952 до 1960 рр.

"Закрою глаза и навеки со мной холмы, и костёлы, и лица… И будет в душе моей яростный бой уже нескончаемо длиться..." Ці рядки належать перу кадрово­го військового — генерал-майора Ми­хайла Георгійовича Снєгова. А бій, про який пише автор, — це перша в історії війни битва з фа­шистами, з якої переможцями вийшли наші воїни — битва за м. Перемишль (нині це польське місто Пшемисль), що розгорнулася 22–25 червня 1941 р. Вже на другий день боїв, 23 черв­ня 1941 року, війська під командуван­ням Михайла Георгійовича змусили спотикнутися озброєну до зубів армію вермахту, що доти не знала поразок. У 1939 р. це місто було поділе­не на дві частини: західну — у складі німецького генерал-губернаторства та східну — радянську. Кордон про­лягав по річці Сян.

Навесні 1940 р. у прикордонний Перемишль прибув генерал-майор Снєгов, який вступив на посаду командира 8-го стрілецько­го корпусу. 22 червня 1941 року на світан­ку почався артобстріл прикордон­ного міста, що було важливим вуз­лом стратегічних комунікацій — за­лізниці, шосе, ліній зв’язку. Не випад­ково німці називали його «ключем до України». І вже опівдні була за­йнята його радянська частина. На сві­танку наступного дня генерал Снєгов прийняв на себе командування Пере­мишльським гарнізоном, що залишив місто. Тепер йому підпорядковували­ся (окрім 8-го стрілецького корпусу та 99-ї стрілецької дивізії) ще й при­кордонники, війська укріпрайону та загін народного ополчення, ство­рений напередодні вранці.

Мапа. Хід бойових дій на фронті влітку 1941 р.

О 4-й ранку 23 червня генерал Снєгов повів війська на штурм Пе­ремишля. Билися жорстоко та неса­мовито, як востаннє. Води Сяну були червоними від крові…Шведський військовий огля­дач писав у ті дні: «Уперше ми поба­чили величезну кількість дерев’яних хрестів з німецькими сталевими кас­ками — свіже кладовище під Пере­мишлем. Можливо, уперше з початку Першої світової війни у червні 1941-го німецькі війська військ зазнали тут поразки». 25 червня газета «Правда» у за­хваті писала про штурм: «Советские войска стремительным ударом вновь овладели Перемышлем!». Газета пере­ходила з окопу в окоп. На всіх фрон­тах наші клялися перед знаменами: «Будемо воювати, як воюють у Пере­мишлі — не шкодуючи життя…».Тим часом супротивник просунув­ся на десятки кілометрів — радянські війська відступали по всій лінії, крім Перемишля… Вранці 26 червня на­дійшов наказ — відходити! Тим часом німці вже зайняли усі дороги на Львів, довелося рухатись на Харків.

М.Г.Снєгов вивів з Перемишля вій­ська, ополченців, поранених, органі­зував евакуацію жінок та дітей. Цей відхід без втрат потім увійшов до під­ручників з тактики. На добу генерал відбив Вінницю, маршевим строєм пройшов через фактично зайнятий німцями Житомир… Цей майже 900-кілометровий «марш крізь смерть» показав, що воюють все ж таки не залізяки, а люди…

Йшов другий місяць, як був зали­шений Перемишль. Колона стрімко танула. Останні її залишки підійшли до річки Синюха біля Умані. Вирі­шили пробиватися уздовж берега… «В ночь с 5 на 6 августа, — писав піз­ніше М.Г. Снегов у своїй автобіогра­фії, — мы предприняли попытку выйти из окружения. Отдельные части про­шли. Я с остатками корпуса также по­шел на прорыв, но был ранен и конту­жен. На рассвете я был захвачен вместе с двумя несшими меня бойцами».

Людина, яка першою на радян­ській території дала відсіч фашистським військам, — генерал Михайло Ге­оргійович Снєгов народився у 1896 р. в с. Мордвиново Можайського по­віту Московської губернії у селян­ській сім’ї.. Неабиякі здібності до­зволили йому, єдиному у класі селян­ському синові, закінчити гімназію. З початком Першої світової війни юнак, що тільки-но досяг 18 років, пі­шов добровольцем на фронт, звід­ки його направили до Московського Олексіївського артилерійського учи­лища, одного з найстаріших у Росії, яке закінчив у чині прапорщика. Воював на Румунському фронті.

Одружився на дочці свого викладача в училищі — підполковника, дворя­нина — Варварі Андріївні Свенциць­кій, яка пройшла поруч з ним увесь тернистий життєвий шлях, народила та виростила трьох синів — наступне покоління професійних військових. Революція 1917 року застала по­ручика Михайла Снєгова на фронті. З січня 1918 р. — у Червоній армії. У 1921 р., коли скінчилася Громадянська війна, 24-річний Михайло Геор­гійович обіймав посаду начальника штабу кавалерійської бригади й носив у петлиці ромб (комбриг). Після за­кінчення у 1926 р. Східного факульте­ту Військової академії ім. М.В. Фрунзе отримав призначення до Китаю — вій­ськовим радником революційного уря­ду Чан Кайші, де працював під керівни­цтвом В.К Блюхера. Після повернення з-за кордону його залишили у Москві, в апараті Наркомату оборони: Воро­шилов не бажав його відпускати.

Наприкінці 1930-х, перед призна­ченням до Перемишля, Снєгов — один із найбільш професійних співробіт­ників у Наркоматі оборони. При цьо­му він скромний, на очі начальству не лізе. І все ж сталося дещо, що ледь не коштувало йому життя. Комісія з партчистки запропонувала Снєгову негайно розлучитися з дружиною-дворянкою. Відмовився навідріз. Його виключили з партії як класово чужий елемент. А в анкеті хтось нашкря­бав — «з дворян»… Потім був раптовий виклик до са­мого Сталіна: як це — комбриг Снєгов з дворян?! На щастя, у сільській церк­ві у нього на батьківщині збереглася книга із записами про народження, де чорним по білому було: батьки — селяни… Снєгова пробачили.

Навесні 1940 р. М.Г. Снєгову присвоїли нове військове звання — генерал-майора (в армії саме вводи­лися нові військові звання для ко­мандного складу) та за його власним бажанням перевели з канцелярії у вій­ська. Так він був призначений коман­диром 8-го стрілецького корпусу 12-ї армії Київського окремого військового округу та потрапив до Перемишля…

У другій половині липня 1941р. корпус вів бої під Уманню, в ході яких потрапив в оточення. 7 серпня в бою біля села Лесозіно Київської області М.Г. Снєгов, отримавши поранення в ногу і контузію, був захоплений у полон, потім він був вивезений до Німеччини, де містився в кількох таборах для військовополонених.

Разом із 20-ма полоненими ра­дянськими генералами, серед яких був і легендарний генерал Карбишев, М.Г. Снєгов у по­лоні пройшов через 7 таборів — Укра­їна, Австрія, Німеччина… Всюди він зберігав гідність, організовував до­помогу хворим та знеможеним, очо­лював офіцерський Суд честі. Попри знущання та провокації, генерал рі­шуче відмовився від пропозиції свого колеги — зрадника генерала Власова очолити штаб Російської визволь­ної армії. Німці підготували листівку, на якій під фотографією М.Г. Снєго­ва стояв заклик до радянських бійців переходити на бік ворога. Генерал був непохитним… Що було далі розпо­вів син Михайла Георгійовича Юрій: «Когда отца уводили, офицер в форме РОА, присутствовавший при разговоре Власова и Снегова, шепнул ему: «О вашем героическом поведении бу­дет известно в Москве». Оказалось, что это был глубоко законспирированный советский разведчик». Письменник В. Кравченко стверджував, що Ми­хайло Георгійович згодом розшукав особову справу того офіцера й дізна­вся про його загибель у фашистсько­му тилу за місяць до Перемоги.

За 10 днів до кінця війни хворого, змученого, з відкритою раною на руці, генерала визволили з фашистського табору у містечку Вурцен союзні вій­ська. Разом із групою звільнених ра­дянських вищих офіцерів він був до­правлений до Парижа. Після лікуван­ня у шпиталі та перевірки СМЕРШем він потрапив до фільтраційного табо­ру, де Михайло Георгійович і зустрів Перемогу. А вже у грудні 1945 р. по­вернувся до сім’ї. Того ж року він отримав орден Бойового Червоного Прапора за оборону Перемишля.

Сини М. Снєгова

У 1947 р. закінчив військову ака­демію, захистив дисертацію, став кан­дидатом військових наук. Потім слу­жив на Півночі, був заступником командуючого округом з будівництва та розквартирування військ. Після кількох років важкої та відповідаль­ної робіт на Півночі здоров’я, уже піді­рване війною, стало здавати. У 1952 р. М.Г. Снєгов був переведений в Украї­ну, на посаду завідувача військової ка­федри Харківського інституту інжене­рів комунального будівництва.

Сторінка з випускного альбому будівельного факультету ХІІКБ. 1956 рік

У характеристиці від 16 жовтня 1956 р., що міститься в особовій спра­ві генерала в архіві ХНУМГ ім.О.М. Бекетова, зазначе­но, що за час роботи на посаді началь­ника військової кафедри він «проявил себя принципиальным, настойчивым, целеустремлённым и инициативным работником… сочетает высокую тре­бовательность с чуткостью к запросам студентов и сотрудников кафедры». У 1954 р. він обраний депутатом Київської районної ради депутатів трудящих м. Харкова.

Генерал-майор Михайло Георгійович Снє­гов був удостоєний високих урядових нагород: чотирьох ор­денів Бойового Червоного Прапора (1938, 1941, 1946, 1949), багатьох медалей

Минуло понад півсторіччя від дня смерті легендарного генерала Михайла Георгійовича Снєгова, але нам залишилися слова з його що­денника: «Моя земля, моя трава, мой народ… Разве есть большее счастье, чем чувствовать себя сыном Родины и прямо и честно смотреть людям в глаза? Да, я счастлив».