ПИЛИПЕНКО
СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
(1891–1934)

1Український письменник, публіцист, організатор і вихователь творчої молоді, журналіст, редактор багатьох українських газет, видавець, борець, за відродження української культури, засновник першої української письменницької організації «Плуг».

Сергій Пилипенко – людина, якою захоплювалися в 20-і роки ХХ століття сучасники, але після подій, пов'язаних з репресією, на довгий час залишався маловідомою фігурою в історії української культури. Його життєвий шлях і творча спадщина коштують окремого дослідження, тому що розмова про культурно-літературне життя України, яка на початку 20-30-х років ХХ століття була сконцентрована в Харкові, неможливо без цієї неординарної людини.

Пилипенко Сергій Володимирович – народився 22 липня в 1891 р. в Києві в сім'ї народного учителя.

У 1909 р. закінчив Першу київську гімназію. Навчаючись, активно брав участь в колах Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), членом якої вважав себе з 1908 р. Після гімназії вступив на історичний факультет Київського університету (відділ славістики). Мріяв присвятити себе літературі і вивченню іноземних мов.

На початок Першої світової війни вчителював в м. Броварах. Влітку в 1914 р. Сергія Пилипенко призвали до царської армії і відправили на фронт, де він пройшов шлях від рядового до капітана, був тричі поранений, відрізнився безприкладною мужністю і відвагою, отримав усі можливі бойові офіцерські нагороди. В цей же час починає займатися журналістикою, редагував в Ризі фронтову газету «Український голос».

Після демобілізації в 1918 р. повернувся в місто Київ. Продовжив займатися літературою і журналістикою. Очолив редакцію газети «Народна воля».

Потім працював головним редактором газет «Більшовик», «Ізвєстія», «Комуніст». Під час Громадянської війни командував бригадою Червоної Армії. Після закінчення Громадянської війни редагував газету «Селянська правда», обіймав керівні посади у видавництвах «Книгоспілка».

Організував першу в Радянському Союзі письменницьку організацію «Плуг» і став її головою. Цей період життя Сергія Володимировича наповнений активною письменницькою працею і виданням своїх книг і статей.

24 1

У кінці 20-х років ХХ століття Сергій Володимирович Пилипенко працює директором Науково-дослідного інституту Тараса Шевченка в Харкові (співпрацює з видатним діячом Д. Багалієм). Очолював редакційну колегію журналу літературознавства – «Літературний архів», редактором наукових видань творів класиків, в 1931-32 р.р. увійшов до редколегії «Літературної газети», був відповідальним секретарем Федерації письменників України. Редакторська праця забирала у С.В. Пилипенко немало часу. Все ж він залишив цікаву і різноманітну літературну творчість. Він відомий як публіцист, автор поезій, нарисів, оповідань, казок, гумористичних і сатиричних творів. Значна частина літературної спадщини була опублікована за його життя. Але немало творів загублені і знищені.

Постановою партійної колегії ЦК КП(б) від 21 червня 1933 року. С. Пилипенко виключений з партії «як не більшовик; за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе відношення до буржуазно-націоналістичних елементів». Після обшуку на квартирі у будинку «Слово» 29 листопада в 1933 р. С.В. Пилипенко був заарештований і розділив долю цілої плеяди представників української інтелігенції 1930-хх років ХХ століття, трагічну долю тих, кого пізніше назвуть Розстріляне Відродження. Секретно-політичний відділ ГПУ УРСР побачив в його діях такі ознаки злочинів, передбачених в 54-8 і 54-11 Кримінального кодексу УРСР: – «Був активним учасником української контрреволюційної організації – національний блок УВО, який прагнув звалити Радянську владу на Україні шляхом озброєного повстання, належав до терористської групи, особисто очолював терористичний трійку в організації замаху на голову раднаркому УРСР тов. Чубаря».

Судова трійка 23 лютого в 1934 р. клопотала перед Колегією ОГПУ про застосування до Пилипенко «вищої міри соціального захисту – «розстріл». Колегія ОДПУ УССР 3 березня в 1934 р. затвердила цю пропозицію.

Пройшов час. Постановою військового трибуналу Київського військового округу від 30 квітня в 1957 р. вирок відносно Пилипенко С.В. був скасований і справа припинена через відсутність складу злочину. Сергій Володимирович Пилипенко реабілітований посмертно.

Сьогодні, у наш час, ім'я С.В. Пилипенко повертається в нашу історичну пам'ять. Воно звучить на численних міжнародних літературних і історичних конференціях не лише в нашій країні, але і за її кордонами. Його творчість і громадська діяльність, внесок у розвиток української культури вивчають студенти, майбутні філологи і журналісти, в українських і американських (у тому числі Мічігані і Ілінойсі) університетах.

 БЕКЕТОВ ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
(1862–1941)

Бекетов
Академік архітектури
Дійсний член Санкт-Петербурзької Імператорської академії мистецтв,
Дійсний член Харківського відділення Імператорського Руського технічного товариства,
Дійсний член Академії архітектури СРСР,
Заслужений діяч мистецтв УРСР
Професор Харківського інституту інженерів комунального будівництва з 1935 по 1941 рр.

Олексій Миколайович Бекетов народився 3 березня (19 лютого за ст. стилем) 1862 р. в Харкові, в родині видатного хіміка академіка Миколая Миколайовича Бекетова (1827-1911) – одного з творців сучасної фізичної хімії.
В Харкові пройшли дитячі роки Олексія. Тут він закінчив Перше реальне училище, де малюнок і живопис викладав учень К. Брюлова – Дмитро Бесперчий. Крім того Олексій Бекетов навчався в приватній школі М.Д. Івановї-Раєвської, яка стала першою жінкою Росії, якій Академією мистецтв було присвоєно звання художника.

Значну роль в формуванні поглядів майбутнього архітектора відіграли найбільш близькі люди: батько Миколай Миколайович Бекетов і дядько – Андрій Миколайович Бекетов (1925-1902) – вчений-ботанік, один з основоположників морфології і географії рослин, ректор Петербурзького університету. Його донька Олександра стала матір’ю видатного російського поета Олександра Блока.

Архітектурну освіту О.М. Бекетов отримав в Санкт-Петербурзі в Імператорській Академії мистецтв (1882-1888), де його вчителями були такі видатні петербурзькі майстри кінця ХІХ – початку ХХ століття, як Р.А. Гедике, А.І. Кракау, Д.І. Грімм.

По закінченню Імператорської Академії мистецтв О.М. Бекетов в 1889 році повернувся до Харкова. «Я стоял возле сказочных дворцов и вспоминал узкие переулки родного города, тесные и грязные, застроенные глиняными домиками улицы, − вспоминал Алексей Николаевич, - и меня с безудержной силой потянуло в Харьков, захотелось отдать ему все свои способности».

Першою помітною творчою удачею молодого архітектора була перемога в закритому конкурсі на проект будівлі Комерційного училища (1889-1901), який було організовано Купецьким товариством. Проект відрізнявся раціональністю, зручним плануванням, класичними пропорціями¸ суворою витонченістю промальованих деталей. Комерційне училище (нині головний корпус НУ «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого) стало першою забудовою О.М. Бекетова в Харкові.

В 1891 р. О.М. Бекетова обрано Дійсним членом Харківського відділення Імператорського Руського технічного товариства.

1894 року О.М. Бекетов виконав проект на звання академіка архітектури на тему «Бібліотека на півтора мільйони томів з галереєю видатних людей і нумізматичним музеєм». За зразкові пізнання в архітектурі, доведені проектом, Санкт-Петербурзька Імператорська Академія мистецтв присвоїла О.М. Бекетову звання Академіка архітектури і обрала його дійсним членом Академії мистецтв.

У 1900 р. О.М. Бекетов був обраний членом-кореспондентом Санкт-Петербурзького «Суспільства архітекторів» і членом-співробітником «Суспільства архітекторів-художників». О.М. Бекетов активно працював в журналі «Архітектор", а також в «Тижневику» і «Щорічнику» Суспільства архітекторів-художників при Академії Мистецтв, де надруковані найбільш видатні роботи архітектора. Брав участь в усіх 5-ти Всеросійських з'їздах архітекторів в Санкт-Петербурзі і в Москві. Швидко зростаюче місто Харків переживало в цей час будівельний бум і притягало як ділових людей, так і архітекторів, перед якими відкривалися великі можливості. За 1890-1910-і рр. вигляд Харкова змінився до невпізнання: з губернського міста він перетворився на найбільший освітній, торговий і промисловий центр півдня Російської імперії.

Ключова роль у формуванні архітектурного середовища міста належала О.М. Бекетову. По його проектах в Харкові було побудовано близько 50 будівель, більшість з яких розташовані на центральних площах і вулицях. Виконані в різних стилях і такі, що відрізняються масштабністю, показністю, ці споруди до сьогоднішнього дня визначають характер забудови центральних ансамблів міста.

Учбові заклади міста – один з найважливіших напрямків в творчості архітектора. Це було пов’язано не лише з розвитком Харкова, як інтелектуальної столиці півдня Російської імперії, але і з традиціями родини Бекетових, для яких робота в галузі розповсюдження освіти була одним з першочергових суспільних справ. Підтримуючи ці ідеї архітектор проектував учбові заклади також і для інших міст: жіноче Єпархіальне училище в Лубнах (1907), Вище горне училище в Катеринославі (1912), а також учбові заклади в Бєлгороді.

Проекти найважливіших споруд, що служили справі народної просвіти для Харкова, були виконані О.М. Бекетовим безоплатно. Це проект Громадської бібліотеки (1899-1901) (нині ХДНБ ім. В.Г.Короленка) і проект будівлі Харківської жіночої недільної школи Х.Д.Алчевської (1896) (нині Виставковий зал Харківського художнього музею).

 16

Ім’я О.М. Бекетова пов’язано з найбільшим ансамблем центру Харкова – Миколаївською площею (нині пл. Конституції). Тут були побудовані будівлі банків: Земельний (1896-1897), Торговий (1899), Волзько-камський (1906-1907) і перша будівля Азовсько-донського банку (1894-1896). В цей час О.К. Алчевський заснував Донецько-Юріївське металургійне суспільство, розвиваючи металургійну промисловість країни. О.М. Бекетов спроектував виробничі корпуси і робітниче селище металургійного заводу, який став започаткуванням міста Алчевськ. За проектом О.М. Бекетова побудовано будівля Харківського медичного суспільства і Пастерівського інститут (1911-1913) (нині НДІ ім. І.І. Мєчнікова), Комерційний інститут (1914-1916) (нині ХНТУСГ ім. П. Василенка), будівля судових установ (1899-1902) (нині Апеляційний суд Харківської обл.), Церква Різдва Богородиці (Ново-Каплуновська) (1896-1912) (не зберіглася), притулок для дворянських сиріт (1913-1915) (нині корпус НУ «Юридична академія України»).

Нині перед парадним входом в ХНУ ім. В.Н. Каразіна стоїть пам'ятник його засновникові, створений в 1905-1907 р.р. скульптором І. Андреолетти і архітектором О.М. Бекетовим. Яскраво як архітектор О.М. Бекетов проявив себе в проектуванні особняків. Серед них особняки: сім'ї Алчевських (1891-1893), сім’ї Бекетових (1897) (тепер Харківський Будинок учених), І.Є. Ігнатіщева (1912-1914) (нині Харківський художній музей) в Мироносицькому провулку, сім'ї Д.О. Алчевського (1895-1896), П.В. Маркова (1899-1901), Ф.В. Піснячевського (1902-1903) на Садово-Куликівській та ін.

Проєкт особняка Алчевських Проєкт особняка родини Бекетова

Особняки, побудовані за проектами О.М. Бекетова для приватних осіб, виявилися настільки добре спроектовані, що сьогодні вони успішно виконують роль важливих установ.

3 5

Особливе місце в творчості архітектора належить роботам в Криму. Першою спорудою на Чорноморському узбережжі в Професорському куточку під Алуштою була власна дача (1895-1896), сьогодні тут Будинок-музей О.М. Бекетова. У Сімферополі за проектом О.М. Бекетова побудований відомий на весь світ Російський драматичний театр (1911), в Алушті пансіонат «Вілла «Марина».

Скеля сонце крізь хмари 8

О.М. Бекетов мріяв про серйозну роботу, спрямовану на комплексний розвиток архітектури кримського узбережжя, на розвиток вітчизняних курортів. При будівництві в природніх мальовничих місцях архітектор дуже дбайливо відносився до природи, зберігаючи природній ландшафт, проектуючи прекрасні парки. До революції 1917 р. О.М. Бекетову довелося працювати у великих центрах півдня Росії і України: в Катеринославі, Ростові-на-Дону і Новочеркаську. Революція кардинально відбилася на житті Харкова, що став в 1919 р. столицею України. У зв'язку з цим в місті були намічені масштабні заходи по містобудівній реконструкції, в яких брав участь і О.М. Бекетов. Проте, з перекладом столиці в Київ в 1934 р., багато планів залишилися нездійсненими. О.М. Бекетов продовжує багато працювати на Чорноморському узбережжі.

У 1926-1933 за проектом О.М. Бекетова в Одесі будується селянський санаторій на Хаджибеєвському лимані, в 1933-1939 в Алушті будинок відпочинку для працівників Тресту "Главспирт", а в 1936 р. – готель "Ріца" в Гаграх. Намічавши шляхи розвитку Криму, він вказував на вагоме значення вирішення транспортної проблеми і освоєння місцевих природних матеріалів. Будував О.М. Бекетов в Донбасі спочатку як один із засновників Всеукраїнського будівельного суспільства, потім як співробітник Архистрою при ВСНХ, а після його ліквідації – як старший архітектор Донвугілля. По його проектах забудовувалися селища в Кадіївці і Горлівці. Окрім будинків для робітників Донбасу, О.М. Бекетов розробив декілька типових проектів шкіл, масове будівництво яких стало насущною проблемою при введенні на початку 1930-х загальної освіти. У 1936 р. О.М. Бекетов для міста Баку створює типовий проект житлової забудови селища Монтіна.

Після революції 1917 р. Бекетов продовжував працювати в традиційних для його творчості напрямах, а також освоював нові, виникнення яких було обумовлене соціальними і політичними умовами, що змінилися. Проте, фундаментальні принципи проектування, засвоєні ще в Академії мистецтв, пронизували усі його роботи незалежно від різноманітних завдань, які доводилося вирішувати упродовж півстоліття його творчої діяльності. У цей період за проектами О.М. Бекетова побудовані Електротехнічний корпус Харківського технологічного інституту (1921-1929), житловий будинок працівників Південної залізниці (1925-1936), виконані конкурсні проекти будівлі Держпрому (1925), палацу Техніки Південної Залізної Дороги (Перша премія) (1933), надбудова і оформлення фасаду Держбанку (1929-1932), житловий будинок співробітників ЦК КПбУ в Києві (1935) і ін.

Свої знання, навички і досвід О.М. Бекетов передав декільком поколінням архітекторів, присвятивши викладацькій діяльності велику частину свого життя. Учнями О.М. Бекетова в різний час були відомі надалі архітектори – В.Г. Кричевский, О.М. Душкин, О.О. Таций, О.М. Касьянов, Ф.Ф. Олейник, Я.Г. Ліхтенберг, В.Н. Петі і багато інших. У 1889 р. О.М. Бекетов був запрошений в Харківський технологічний інститут на посаду викладача архітектурного проектування і креслення. З 1892 року ХТІ доручає йому читання загального курсу будівельного мистецтва і архітектури. У 1898 році при освіті в ХТІ Інженерного факультету О.М. Бекетову доручається складання програм читання курсу історії архітектури, а також керівництво дипломним і курсовим проектуванням. За матеріалами прочитаних в ХТІ курсів лекцій в 1909 р. О.М. Бекетов видав книгу «Архітектура».

 Поєднуючи роботу в ХТІ в 1920 р. О.М. Бекетов працював головним архітектором Харківського художнього училища, в 1927 р. вів дипломне проектування і був членом архітектурно-художньої Ради в Харківському художньому інституті, в 1929 р. – професор архітектури Харківського механіко-машинобудівельного інституту. Олексій Миколайович працював штатним професором ХТІ до переведення в 1930 р. архітектурного відділення з ХТІ в інші ВНЗ, де продовжував свою архітектурно-педагогічну діяльність. О.М. Бекетов затверджений членом Державної Кваліфікаційної комісії в ХІІКБ і ХІБІ на Шатилівці, де в якості консультанта, керує дипломним проектуванням. Організовує для студентів ХІІКБ, майбутніх архітекторів учбово-виробничі майстерні.

Бекетов

О.М. Бекетов співпрацює з Харківським інститутом інженерів комунального будівництва з 1935 рр., спочатку як консультант дипломного проектування, а потім був запрошений керівництвом учбового закладу на роботу штатним професором на кафедру «Архітектурного і планувального проектування», згодом на кафедру «Архітектурного проектування».

10 11

ей період життя О.М. Бекетова був таким же активним і творчим. У 1939 р. О.М. Бекетов і затверджений Дійсним членом Академії архітектури СРСР і йому присвоєний вчений ступінь доктора архітектури. У 1939 році, відмічаючи 50-річчя своєї творчої діяльності, академік архітектури О.М. Бекетов назвав три стимули в роботі, які дають йому сили в літньому віці: «Любовь к Родине, любовь к молодежи, любовь к природе, к изображению красот которой я стремился с самых ранних лет». Вірний своєму принципові «Архитектор должен разговаривать только с пером и логарифмической линейкой в руках» – О.М. Бекетов наполегливо працював до кінця життя. 21 січня 1941 року за уявленням колективу ХІІКБ Президією Верховної Ради УРСР професорові О.М. Бекетову було присвоєно Почесне звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР.

12 13 

Волею долі ХІІКБ – став останнім офіційним місцем роботи і педагогічної діяльності видатного педагога і майстра архітектури. Олексій Миколайович пропрацював в інституті до 22 вересня 1941 року, до трагічного моменту в історії учбового закладу – евакуації у зв'язку з Другою Світовою війною.
Помер Олексій Миколайович Бекетов в Харкові 23 листопада 1941 року.

Творча спадщина академіка архітектури О.М. Бекетова, його життєрадісні, пронизані світлом будівлі і сьогодні прикрашають багато міст України і півдня Росії.

Для Харкова – академік архітектури Олексій Миколайович Бекетов неординарне явище, яке ясно доторкнулося і залишило свій слід в історії міста назавжди, Людина, що заслуговує вдячності не лише сучасників, але і нащадків.

Академік архітектури О.М. Бекетов присвятив свою творчість Харкову і наше місто відповідає йому любов'ю, визнанням і вдячністю.

Краєзнавча виставка «Старий Харків»

Заснована в 1994 році.

13

Ідея створення в Музейному комплексі краєзнавчої виставки «Старий Харків» була викликана бажанням показати молодому поколінню харків'ян красу архітектури рідного міста. Виставка створена студентами і викладачами містобудівного факультету під керівництвом архітектора, професора В.О. Кодіна. На мальовничих студентських роботах можна побачити куточки старого міста ХІХ століття.

До складу експозиції входить єдина в Харкові діорама «Вид на історичний центр міста Харкова. 1914 рік», виконана студентами Містобудівного факультету С. Бушмановим, О. Циганова, С. Овчаренко (керівник В.О. Кодін, науковий консультант О.Ю. Лейбфрейд).

456

Перлинами музейної експозиції є колекція старовинних книг і листівок про Харків і унікальна картографічна колекція Заслуженого діяча культури України, Голови правління Харківської організації краєзнавців, доцента кафедри інженерної екології міст Івана Юхимовича Саратова. яка передана до фонду музею благодійно, а також історико-архітектурний каталог академіка архітектури, патріарха краєзнавства Слобожанщини О.Ю.Лейбфрейда

78

На базі виставки «Старий Харків» проводяться краєзнавчі читання, Круглі столи з історії містобудування та міського господарства. Харкова. Демонструються тематичні виставки та діють освітні проєкти.

Спільно з Центральним державним науково-технічним архівом України з 2005 року здійснюється проєкт «Архівна науково-технічна документація в в навчальні вузівські програми». Проєкт націлений на ознайомлення студентів з документальними архівними фондами ЦДНТА України, на використання архівної інформації в навчальному процесі, на створення віртуальних навчальних програм, за допомогою створення моделей з історичної реконструкції інженерних систем міського господарства. В рамках цього проєкту відділом використання архівної інформації ЦДНТА України продемонстровано студентам цікаві архівно-документальні виставки про реальних міських будівлях. Студенти ознайомилися з історичною інформацією та методами грамотної роботи з архівною документацією.

 

 

ХУДОЖНЯ ГАЛЕРЕЯ СУЧАСНОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА СЛОБОЖАНЩИНИ

Заснована в 2003 р.

1

В 2003 р. Музей приступив до здійснення освітнього виставкового художнього Проекту. Між Університетом і Харківським об'єднанням Національного союзу художників України відбулося підписання «Угоди про творчу співдружність» на ознайомлення студентської молоді з сучасним образотворчим мистецтвом Слобожанщини.

Харків – духовна і інтелектуальна батьківщина багатьох майстрів, які внесли великий вклад в освіту і культуру України. Нині в Харкові працюють художники, які збагатили культуру нашого міста своєю творчістю.

23

Завдяки щедрим дарам харківських майстрів, у музейному комплексі Університету формується художня колекція Галереї сучасного образотворчого мистецтва Слобожанщини.

Благодійні дарувальники:

  • Вербук Ніна Семенівна, Член Національного союзу художників України «6 августа, по старому Преображение Господнее». у 2000 р. Полотно, олія, 60 х 80.
  • Нєпомнящій Володимир Іванович, Член Національного союзу художників України «Абрикосов цвет». у 2003 р. Папір, пастель, 45 х 60.
  • Мотузок Роман Миколайович, Член Національного союзу художників України «Осенний прарк». у 2003 р. Полотно, олія, 60 х 75.
  • Коморний Сергій В'ячеславович, «Холодное лето». 2003 р. Папір, пастель, 79 х 54.
  • Сафіна Валентина Іванівна, Член Національного союзу художників України «Харьков. Площадь поэзии». у 2004 р. Полотно, олія, 60 х 70.
  • Чурсина Віра Іванівна, Член Національного союзу художників України «Новопокровская гора». у 2004 р. Папір, акварель, 60 х 73.
  • Сім'я Лещенко: Лещенко В'ячеслав Васильович, Член Національного Союзу художників України. Лещенко Тетяна Іванівна, Лещенко Ганна В'ячеславівна, «Цветы Слобожанщины». у 2005 р. Батик, 64 х 88
  • Алатарцев Михайло Дмитрович, Член Національного союзу художників України «Харьковский мост». у 2006 р. Полотно, олія, 54 х 68.
  • Деркач Микола Іванович, Член Національного союзу художників України «Сирень». у 2007 р. Полотно, олія, 70 х 90.
  • Дмитрієв Олексій Олегович, Член Національного союзу художників України «Тарканхут. Затерянный причал». у 2007 р. Полотно, олія, 76 х 64.
  • Калашникова Олена Андріївна, «Беседа». Папір, графіка, 26 х 26.
  • Ефименко Дмитро Вікторович, Член Національного союзу художників України «Камыш». у 2006 р. Полотно, олія
  • Калюжная Ірина, Член Національного союзу художників України. «Романтика старины». 2009 р. Полотно, олія, 75х70.
  • Король Олександр, Член ХМО Національного союзу художників України «В Карпатских горах». 2009 р. Полотно, олія.
  • Бабак Ольга В'ячеславівна, Член Національного союзу художників України «Дерево познания». 2009 р. Акварель.

Керівництво і колектив Університету виражає щиру вдячність усім учасникам створення Художньої Галереї.

 

vtour

Снимок экрана 2020 05 12 в 21.27.17

Снимок экрана 2020 05 12 в 21.27.25

Снимок экрана 2020 05 12 в 21.26.17

Університет в соцмережах

Kname facebook instagramicons8 википедия 64

Ми у соцмережах

facebook 

Банер головний

ХНУМГ_100 років